Згадаймо сьогодні про Івана Миколайчука. 15 червня 1941 року багатодітна родина у селі Чортория на Буковині поповнилася ще однією дитиною, яку охрестили Іваном. З 12 років він грав у сільському самодіяльному театрі. Після закінчення середньої школи навчався у Чернівецькому музичному училищі, яке закінчив 1957 року. Після цього було навчання у театрі-студії при Чернівецькому музично-драматичному театрі імені О.Кобилянської. 29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру Марією Карп’юк. У 1963-1965 роках навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого в майстерні Віктора Івченка. У студентські роки дебютував у кіно, куди увійшов через ворота кіностудії імені Олександра Довженка за сприяння Віктора Івченка. Той привів його, аби студента взяли в картину «Тіні забутих предків».
Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука в «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні та увійшли до Книги рекордів Гіннеса.
З фільму «Білий птах з чорною ознакою» почалася нова сторінка в творчості Миколайчука – крім актора, він стає ще й сценаристом. У фільмі Бориса Івченка (сина Віктора Івченка) «Пропала грамота» Іван Миколайчук був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактично співрежисером. Напружено працював над музичним оформленням фільму та дав нове життя звучанню бандури – в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.
У 1970-х роках почалися гоніння на діячів української культури. Зі звинуваченнями зіткнувся й Миколайчук. Уперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка», коли він намагався пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, чимало інших відзнак, її закупили 57 країн світу, сприйняли ледь як не випад ворожих націоналістичних сил і зняли з прокату за «націоналістичний душок». Акторові не раз доводилося пояснювати власну позицію в різних інстанціях.
«Тіні забутих предків» на тривалий час заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екран лише наприкінці 1980-х років. Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж майже 10 років його прізвище викреслювали зі складу знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.
Лише 1979 року вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі.
Наступний фільм «Така пізня, така тепла осінь» режисером якої був Миколайчук, з ідеологічних міркувань тривалий час перезнімали й у кінцевому підсумку вже не мав такого успіху, як «Вавилон ХХ».
1983 року Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», проте постановку її дозволили лише восени 1986 року. Але через важку хворобу актор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (вже після смерті І. Миколайчука) Борис Івченко.
Іванові Миколайчуку за коротке життя, а помер він 3 серпня 1987 року в 46 років, незважаючи на постійне цькування, вдалося зіграти 34 ролі в кіно, написати дев’ять сценаріїв, бути режисером двох робіт. Ще у 30-річному віці йому поставили діагноз – виразка шлунку, яка згодом переродилася в рак. Звичайно, цьому сприяли умови життя, які були створені Миколайчуку.
Лише посмертно 1988 року Іванові Миколайчуку присвоїли Шевченківську премію за створення різнопланових національних образів у фільмах «Сон», «Тіні забутих предків», «Бур’ян», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон ХХ», «Така пізня, така тепла осінь». У його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Своїм життям, талантом наближав той час, коли Україна, стане вільною державою. І в цьому вбачав своє покликання, своє щастя.
31 березня 2021 року Чернівецька облрада ухвалила звернення до Президента, Верховної ради, Кабміну, Міністерства культури та інформаційної політики України, Київської міської ради з клопотанням щодо присудження Іванові Миколайчуку найвищої державної нагороди – Героя України (посмертно). Очікуємо та сподіваємося…
Степан ВАДЗЮК,
завідувач кафедри фізіології з основами
біоетики та біобезпеки, професор